Где начинается рассвет,
Там начинается любовь.
Как у кольца пределов нет,
Так и любовь: всё вновь и вновь.
Но для любви своей пройти
Нередко нужно много вёрст;
И кто её сумел найти,
Она сияет ярче звёзд.
И если ты любовь нашёл,
Её тепло всю жизнь храни.
Как драгоценность, что обрёл,
Во все свои земные дни.
Она согреет в стужу дух
И среди зноя, как вода.
Она слагается из двух,
Но для двоих она одна.
Рассвет рождается в любви.
Она хранит в сердцах восход.
Её зови и с ней живи,
Не допускай её уход.
Жизнь наша очень коротка.
Не пропусти любви рассвет.
Рассвет любви, во все века,
Даёт узнать и вкус побед.
К лучам рассвета поспеши
И вместе с ним любовь неси.
Она – сиянье для души.
Любовь у Бога попроси.
И хоть летят, бегут года,
Но у любви нет перемен.
Она всегда ведь молода.
Нет ничего любви взамен.
И если ты любовь нашёл,
Её тепло всю жизнь храни.
Как драгоценность, что обрёл,
Во все свои земные дни.
Она согреет в стужу дух
И среди зноя, как вода.
Она слагается из двух,
Но для двоих она одна.
Вячеслав Переверзев,
USA
Родился в Украине, на Донбассе, г. Горловка. Другой сайт: http://stihi.ru/avtor/slavyan68
Прочитано 3943 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
